Микола Тобілевич-молодший

18 грудня 1963 р. у Празі помер 66-річний підполковник Армії УНР Тобілевич Микола Миколайович. Так, нащадок роду Тобілевичів, син Миколи Карповича Садовського похований на Ольшанському цвинтарі, Праги.

Знаємо, що Микола Садовський майже 60 років кохав Марію Заньковецьку, шлюбу з нею за законом взяти не мав, дітей також. Але талановитого красеня кохали акторки, зваблювали, а він не дуже пручався. Тому коханці робили один одному нерви, розлучалися навіки. Після однієї сварки Марія пішла з театру, а Садовський на зло їй одружився з Євгенією Базилевською. Від цього шлюбу народилося двоє синів – Микола (26 березня 1897–1963) та Юрій (1899-1909). Діти народилися та жили з матір’ю у Прилуцькому повіті Полтавської губернії.
У лютому 1900 р. Садовський грав у дуеті з Лінницькою. Заньковецька з партеру кинула йому білу троянду на ознаку примирення й усміхнулася. Микола низенько вклонився, взяв квітку, підніс її до вуст. Прийшов короткий мир. Микола розлучився з дружиною, забрав собі молодшого сина – і поїхав до Марії. Юрко одразу ж назвав Заньковецьку «мама Марія», а її матір – «бабуня Марія». Так і лишився хлопчик у Ніжині, у бабуні Марії.
І знову Садовський кинув усе; поїхав на Галичину, створив у Львові театр, став його директором і режисером. Заньковецька поїхала в турне селами Полтавщини, Катеринославщини.
Та довгої розлуки ні Садовський, ні Заньковецька не витримали. Він повернувся і вони заснували перший український стаціонарний театр опери та драми у Києві (1907, нині театр оперети). Микола Карпович мав будиночок на хуторі Зелений Клин, але майже не бував там; Марія поселилася у сестри Ліди на Васильківський (поряд із театром). Садовський і днював, і ночував у стінах свого театру, харчувався у своїй маленькій квартирці, обладнаній на третьому поверсі під дахом театру, страви замовляв у ближчому трактирі. І таки не встояв перед чарами юної «кицюні» – Марією Малиш-Федорець. «Малишка» зачарувала Миколу Карповича, почала отримувати ролі, на які претендувала Заньковецька. Не бувати такому! Маня-Мура влаштувала «господареві гарему» сцену; зібрала речі і виїхала в Ніжин. «Поверни мені Юрка!» – тільки й крикнув Садовський. Повернула. Літо Юрко проводив на хуторі, куди батько зрідка навідувався.
І от 1909 рік, Микола Садовський неперевершено грав Карася: на натягнутих нервах танцював. Перед третім актом листоноша приніс, телеграму від якої усі оніміли. Там йшлося, що Юрко помер від сильної застуди. Антракт продовжили, Садовського відпоїли ліками. «Паяц, на сцену!» – сказав актор – і так дограв, що публіку заціпило.
Микола-молодший увесь цей час жив із матір’ю. З 1910 року навчався в Прилуцькій гімназії. У 1917 році Микола Тобілевич закінчив Єлизаветградське кавалерійське училище і відправився прапорщик на Першу світову.
З 30 квітня 1918 року молодший старшина кінного дивізіону при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави Гетьмана України Павла Скоропадського. Через півроку 20-річний Микола – командир сотні кінного полку Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.
04-21 листопада 1921 року Микола Тобілевич брав участь у Другому Зимовому поході.
Микола Садовський емігрував разом із армією Петлюри. В Ужгороді батько зустрів свого старшого сина Миколу — офіцера армії УНР.
Микола-молодший був не самотнім: в Ужгороді високий красень познайомився з Євгенією Гладиковою, своєю майбутньою дружиною. Утрьох вони добралися до Праги.
На еміграції Садовський жив у селі Мокропси, наймався косити сіно за 30 крон і гальбу пива. Молодята жили у Празі.
Із 12 листопада 1925 р. до 03 лютого 1929 р. – полковник був засновником і Головою Громадсько-політичної організації «Легія Українських Націоналістів».

На фотознімку: сидять зліва направо співзасновники та активні члени Легії Українських Націоналістів Микола Сціборський (засновник та найперший Голова Проводу Легії Українських Націоналістів), Микола Тобілевич (герой статті), Т. Пасічник – Тарнавський, Леонід Костарів, Максим Загривний.
Із 03 лютого 1929 року та до смерті – член ОУН (Організація Українських Націоналістів), м. Прага (Чехословаччина).
Із початком радянсько-німецької війни Микола Миколайович Тобілевич пішов на зов Києва, був Головою Київської міської «Просвіти» (м. Київ).
Помер український патріот 18 грудня 1963 року в місті Празі, Чехословаччина. Похований на Ольшанському цвинтарі.

http://uahistory.com/topics/famous_people/9883