Гнат Хоткевич

08.10.2017 -  День пам'яті Гната Хоткевича - українського письменника, історика, бандуриста та композитора, якого саме у цей день в 1938 році стратили за вироком НКВС.

Народився Гнат 31 грудня 1877 року у Харкові, у сім'ї поляка Мартина Хоткевича та українки Ольги Кривоногової. Гнат був надзвичайно здібним хлопцем, у 1894 з відзнакою закінчив Харківське реальне училище. Того ж року придбав свою першу бандуру - інструмент, який він зробив по-новому популярним. Завдяки успіхам в училищі Хоткевич зумів вступити у Харківський технологічний університет на технічний факультет.
Щоправда, незабаром його виключили з вишу за «українство». Тоді Гнат Хоткевич приєднався до хору Миколи Лисенка, виконував соло на бандурі та став відомий, як віртуоз.
Одночасно з цим, талановитий Гнат займався і звичайною роботою - працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці. До речі, у 1901 році Гнат Хоткевич розробив власний проект дизельного потягу, а це на 30 років раніше від американського аналогу!
Займався Гнат і літературною діяльністю, перше оповідання Хоткевича «Грузинка» опублікували у 1897 році у львівському журналі «Зоря». За своє недовге життя Гнат Хоткевич встиг створити сотні творів, залишити безцінний літературний спадок.
У 1902 році Гнату запропонували зробити доповідь про музику і традиції кобзарів на 12 Археологічній Конференції в Харкові. Він не лише підготував текст, а й організував виступ ансамблю бандуристів, який став першим в історії. За рік Хоткевич заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою.
Царська влада була проти такого активного та патріотичного митця, тож у 1905 році Хоткевича почали переслідувати «за керівництво політичним страйком». Він мусив тікати, поїхав у Галичину, яка була тоді в складі Австрії. Гнат оселився у Львові, об'їхав Галичину й Буковину з концертами українських народних пісень у супроводі бандури. У Галичині Хоткевич заснував Гуцульський театр, для якого написав п'єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та інші.
Через 6 років Хоткевич повернувся у Київ, де долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». Не залишав він і свій улюблений інструмент - бандуру, гастролював з концертами під назвою «Вечір бандури».
На початку Першої світової війни Хоткевича знову почали переслідувати і виселили за межі України. Гнат оселився у Воронежі, а на Батьківщину зміг повернутися тільки після революції 1917 року.
Вісім років свого життя Гнат Хоткевич присвятив викладанню української мови й літератури в Деркачівському зоотехнікумі. Крім цього він вчив гри на бандурі у Харківському музично-драматичному інституті, де викладав клас бандури. У 1928 Гнат Хоткевич став художнім керівником Полтавської капели бандуристів.
Увесь цей час Гнат Хоткевич продовжував писати, найвизначнішим досягненням прозової творчості автора стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа». Хоткевич був одним з найпопулярніших письменників в Україні, його «Твори» були надруковані у 8 томах!
Популярний та успішний письменник, музикант та перекладач став мішенню радянської владі. Коли та вдалася до «чисток», Хоткевич став однією з небажаних персоналій. З 1931 року Гната постійно критикували в радянській пресі і заборонили в 1932 всю його музику і записи. Після чого звільнили з усіх місць роботи. Через це його сім'я страшно голодувала у 1933 - Гнатові не видавали продовольчі картки, бо він був безробітним. Після пережитого страшного голоду, у 1934 році Хоткевича намагалися вбити - його зіштовхнули під колеса поїзда, довгий час він лежав у лікарні.
Ніяке зло не могло вбити любов Гната до мистецтва. Він продовжував писати, створював кіносценарії і навіть зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика. Але вже за рік мужнього і неповторного творця заарештували. У Харкові Хоткевича засудили до розстрілу, а його майно конфіскували. Стратили Гната 8 жовтня 1938. Його тіло поховали в братській могилі на околиці Харкова. При цьому радянські органи брехливо заявили, що він не страчений, а тільки відправлений у Сибір на 10 років без права листування.
Цю нелегку долю українського митця потрібно знати, поважати та цінувати. Вічна пам'ять.