В. Маяковський і Україна
7 (20)
липня 1893 р. народився в селі Багдаді (Західна Грузія) в сім’ї керівника
Багдадського лісництва Володимира Костянтиновича та Олександри Олексіївни
Маяковських.
«Я – не из
кацапов-разинь.
Я – дедом
казак,
другим –
сечевик,
а по
рожденью – грузин», –
писав
Володимир Маяковський.
Його батько — дворянин, чиї предки були з козаків
Запорізької Січі, у списку козацької старшини мав трьох Маяковських. Олександра
Павленко – мати поета, походила із роду Кубанських козаків (14 Павленків у
списку козацької старшини). Поет не цурався своїх козацьких коренів, а пишався
ними. У школі та з друзями Володимир спілкувався грузинською, вдома всі один до
одного звертались лише російською.
У 1912,
1913, 1914 pp. Маяковський тричі відвідав Україну. На Херсонщині, у Чорнянці,
Додік Бурлюк створив футуристичний гурт «Гілея» (геродотівська назва скіфської
землі у руслі Дніпра). На дачі в Чорнянці побував і Володимир Маяковський. Двоє
українців створили у Петербурзі товариство кубофутуристів «Гілея». Бурлюка і
сьогодні називають батьком футуризму, якого Володимир Маяковський назвав своїм
учителем. Якось Давид підрахував свої витрати на футуризм і заявив: «Увесь
російський футуризм коштує лише 300 карбованців». Тільки дві країни планети –
Італія та Росія – мали футуризм.
Під час
концертних виступів в Одесі Маяковський зупинявся у братів Бурлюків, які тоді
студіювали в художньому училищі.
У 1913 р.
талановитий красень 21-річний Маяковський познайомився з 17-річною Марією
Денисовою і захопився нею.
Одеситка –
молодша сестра дружини інженера Філіппова, студентка художнього училища вразила
поета. Він тигром метався кімнатою, повторюючи: «Що робити? Що ж робити?» А
Марія мала свого кавалера і охоче відвідала концерт Маяковського. Артисти
приїхали на два концерти, два дні, але затрималися на тиждень. Володимир за цей
час зробив портрет панни. Коли гастролери сіли в поїзд «Одеса – Кишинів»,
Маяковський почав писати перші рядки поеми «Облако в штанах»; відомі
«Это было,
было в Одессе…»
“Приду в
четыре”,- сказала Мария.
Восемь.
Девять.
Десять.
Вот и вечер
в ночную
жуть
ушел от
окон,
хмурый,
декабрый.
В дряхлую
спину хохочут и ржут
канделябры.
Меня сейчас
узнать не могли бы:
жилистая
громадина
стонет,
корчится.
Что может
хотеться этакой глыбе?
А глыбе
многое хочется!
Марія стала
стала прообразом героїні твору. Дуже скоро Марія виїхала до Швейцарії, стала
відомим скульптором, вони листувалися до кінця його днів.
З 1924 р.
щороку приїздив в Україну. У 1924 р. Маяковський знову потрапив до Одеси.
Вночі, після концертів, він ходив у порт, слухав, як розмовляють кораблі,
написав «Разговор на одесском рейде десантных судов». Після розгляду судна
«Теодор Нетте» Маяковський створив «Товарищу Нетте, пароходу и человеку». Бував
тут поет у 1926-му та 1928 рр. Відвідав Київ, де виступав із літературними
концертами у 1913, 1914, 1924. Подарував місту поезію «Київ» (опублікована 1924
у газеті «Пролетарская правда»), присвятив Україні теплі рядки у віршах «Борг
Україні» (1926), «Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) й
ін.
У 1928 р.
був у Запоріжжі, виступав у Народному домі (пізніше к/р ім. Леніна). У Харкові
Маяковський був на відкритті більярдної.
А сталося
таке. У письменників Харкова з’явився власний клуб з величезним залом, робочими
кімнатами, бібліотекою та читальним залом, рестораном і більярдною в підвалі.
От тільки виділених грошей на більярдні столи не вистачало.
Це вкрай
обурило фана більярду Володимира Маяковського, який тоді перебував у Харкові, і
він виклопотав українцям більярдний стіл.
У день
відкриття більярдної в підвалі клубу було багатолюдно. Першим повинен був узяти
кий в руки неперевершений більярдист В. Маяковський і зіграти в американку «на
викидку»: той, хто переграє Маяковського, оголошувався королем більярду.
Надалі
«короля» повинні були пропускати в клуб позачергово й безкоштовно, так як тоді
за час користування більярдом платив той, хто програв.
Ніхто не
сумнівався, що королем залишиться Маяковський, адже він, починаючи партію, сам
клав у лузу всі вісім куль, навіть не даючи супернику можливості вдарити.
Маяковський переграв усіх бажаючих. Володимир Сосюра вибіг із клубу зі сльозами
на очах і наткнувся на Майка Йогансена.
Щирий
безпосередній Володька поплакався другові – одному з трьох найкращих
харківських більярдистів.
У цей час
Маяковський зухвало запропонував фору в чотири кулі, але вступати з ним у
поєдинок не наважувався ніхто з присутніх. І раптом зайшов поет і прозаїк Майк
Йогансен. Він відмовився від фори і запропонував битися на рівних. Домовилися
грати на ганьбу з контрою: якщо в перших двох партіях трапиться нічия, грати
третю. У залі зашуміли. Друзі обступили Майка, умовляли його не лізти в пляшку.
У цю паузу Маяковський замовив пляшку «свого» пива «Нова Баварія», для якого
він за сто рублів склав рекламу:
«Яка б не
була аварія,
п’ю пиво
«Нова Баварія».
Кинули
монетку, починати випало Йогансену. Він вдало розбив пірамідку і почав одну за
одною заганяти кулі в лузи. Публіка затамувала подих. Ніхто не наважувався
розмовляти, чути було лише стукіт кия. Маяковський спокійно закушував пиво
солоними сухариками. Йогансен вісім разів обійшов навколо столу, вісім разів
ударив і забив вісім куль – партія була виграна.
Маяковський
напружився, бо не розраховував зустріти гідного суперника. Він примружився,
прицілився, розбив пірамідку і теж зіграв блискуче – жодного удару для
Йогансена. Виграш мала вирішити контра. У Йогансена була психологічна перевага
– всі присутні вболівали за нього, але у Маяковського була фора тактична – він
починав третю партію. Він замовив ще пляшку пива, запропонував партнеру випити,
але Йогансен відмовився експромтом:
«Хто шукає
сили в «Новій Баварії»,
тому
загрожують аварії».
Маяковський
спохмурнів і впевнено розпочав вирішальну партію. Майк сердито пересмикнув
плечима і поклав кий на довгий борт, розуміючи, що вдарити йому не доведеться.
І раптом … Маяковський промазав! Йогансен схопив кий і відігрався. Однак на
четвертій несподівано помилився. Тепер уже відігрався Маяковський. Гра йшла з
перемінним успіхом, розрахунок був тільки на те, у кого здадуть нерви. Після
кількох взаємних відіграшів Йогансен поклав ще дві кулі і виграв. Майк у
захваті стрибав навколо столу і щось вигукував, але, пам’ятаючи про закони
гостинності, запропонував партнеру реванш.
Розсерджений Маяковський відмахнувся і визнав
поразку. Гра була на ганьбу, тому поет-трибун заліз під більярдний стіл, звідки
голосно і виразно продекламував пушкінську «Пташку божу». До речі, за спогадами
Гнєдича саме в Україні О. Пушкін почув вираз «ластівка «пташка Божа».
Юрій Смолич
у «Розповіді про неспокій» описував, як настав час покидати буду, а Маяковський
застряг: його не пропускало пивне черевце. Одні смикали поета за ноги, інші –
за голову. «Братці! – заволав Володимир Володимирович. – Змилуйтесь! Розірвете
ж! Четвертуєте ж!.. Здаюсь! Більше не буду! Йогансен – король! Братиму в нього
фору! Тільки пустіть! Відпустіть!
Так
Йогансен став королем.
14 квітня
1930 р. в Москві Володимир Володимирович Маяковський вистрілив собі в серце.
Перед смертю поет залишив лист, адресований «Всім». «Все, як кажуть, «інцидент
поперчений», об побут розбився любові баркас. Життя, сподіваюсь з тобою ми
квити, до біса рахунки мук, болю й образ. Щасливо залишатися.»
Офіційна
версія – самогубство. Похований на московському Новодівочому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар