7 листопада 1888 року народився Нестор Махно
Його тлінні
рештки — в одній із багатьох заглибин колумбарію на цвинтарі Пер-Лашез. У
Парижі, за 3 тисячі кілометрів від Гуляйполя.
З Гуляйполя
до Парижа нині можна дістатись, якщо авто справне, протягом 34 годин.
Несторові, аби подолати шлях від рідного містечка до французької столиці,
довелося витратити ціле життя, розгубити залишки здоров’я й чималу дещицю
духовного запалу (на останньому, власне, він переважно і тримався). Й те
все – щоб нужденно дожити віку…
Життя і смерть
Нестора Махна так щільно оповиті легендами, вигадками й навіть забобонами, що
годі вилущити з них бодай зернину істини. Для одних він – символ анархії,
котра, як відомо — «мати порядку». Для інших – образ одвічної української
мрії про Волю, вгорнутий у крихку оболонку хворобливого людського тіла. Ще для
інших – великий полководець, «батько» тачанки та безстрашний воїн, що
ходив у походи й атаки винятково попереду своєї армії.
Біографію Нестора
Івановича Махна (з роду – Міхненка) можна прочитати будь-де. А от історії
в дусі дивовижних, притаманно українських, міфів, напевне, відомі не всім. І
вони, можливо, чекають на того, хто ретельно збере їх, дбайливо розкладе на
сторінках, одягне в палітурку і назве, скажімо – «Махно. Характерник».
Отже,
фантасмагоричні речі почали відбуватися з Нестором заледве не від
народження. Коли немовля хрестили (було це у рідному Гуляйполі), на батюшці
раптом спалахнула ряса. Вогонь був не жаский і спопеляючий, а блідо-рожевий,
бездимний і непекучий. Священик тут-таки витлумачив: дитя, мовляв, коли
виросте, пройде по землі вогнем…
Згодом Олена,
отаманова донька, згадувала, що батько ступав босоніж розжареним вугіллям
без найменшої шкоди для себе, а коли хотів когось покарати, зачиняв двері й
вікна і… кидав на винуватця воняні кулі, по яких лишалися опіки.
Самим лише
поглядом «батько» змушував тремтіти в жаху навіть найближчих. Та що там люди –
під його оком гнулися виделки, ножі й навіть шаблі, закипала холодна вода в
казанку. Перед атакою міг увести своїх вояків у стан мало не божевільної
відваги.До того ж, переповідають, рани на тілі Махна, невиліковно
сухотного, з однією легенею (другу втратив у царських тюрмах) заживали просто
на очах. Пізніше фахівці стверджуватимуть, що природні гіпнотичні якості
Нестора Івановича значно перевищували аналогічні у М.Ериксона
чи В.Месинга.
З усього виходить,
що він був справжнім характерником, перейнявши цей дар від своїх
пращурів-козаків. А що вже перевтілювався! Марно було, скажімо,
намагатись упізнати Махна в подобі жандарма, базарової тітки або й пишної пані.
Тож про нього плодилися чутки, ніби ставав невидимим людському окові, ба
навіть перекидався на вовка чи лисицю.
Ну, щодо вовка чи
лисиці – не знаємо. А от навести ману одразу на купу люду міг дуже просто.
Влітку 1920 р. під Бродами оточили махновців більшовики й підпалили
довколишній ліс. А Нестор дістав зі скриньки, з якою ніколи не розлучався,
звичайну дугу від кінської збруї, підніс над головою – і в суцільній стіні
вогню утворився коридор, яким усі врятувалися. Іншим разом якось червоні
знову-таки оточили махновців і вже націлилися розстрілювати з кулеметів. Аж тут
невідь як у «батькових» руках опинився червоний прапор, і під ним, співаючи
«Інтернаціонал», усі його хлопці вийшли з оточення живими й цілими.
У 1918-21 рр.
Нестор Махно виводив своїх людей з оточення понад 200 разів. 12 разів був
поранений, під ним одне по одному гинули бойові коні, а він лишався живим.
Навіть коли в тому, одному з останніх, бою – 22 серпня 1921-го, куля пройшла
крізь потилицю й вилетіла з правої щоки…
Операціями на
знищення «батька» керували Фрунзе, Буденний, Пархоменко – марно. ВЧК сім разів
організовувала на Махна замахи – безуспішно.
Сучасні дослідники
вважають, що Махно володів здатністю ущільнювати своє біополе, в такий спосіб
виставляючи енергетичний захист і змінюючи траекторію польоту кулі чи
розмаху шаблі.
Він коригував і
траекторію своєї долі, як сам хотів.
Нестор Махно,
єдиний українець, у чиїй біографії запишуть: «Головнокомандувач
Революційної повстанської армії України. Країна – ВІЛЬНА ТЕРИТОРІЯ. Час
існування – липень 1918 – грудень 1921».
Лише заради того,
щоб у твоїй біографії з’явилися такі рядки — варто жити щодуху, мчати
навперейми вітру й померти в Парижі у злиднях.
Немає коментарів:
Дописати коментар